Нотаріат Запорізького краю цього літа втратив молодого, талановитого нотаріуса, пам’ять про якого залишається в серцях рідних близьких та знайомих. Ігоря Каракулова колеги знали як грамотного фахівця, а також творця поетичних рядків, цікаву, багатогранну особистість.
Ігор Каракулов народився 7 грудня 1980 року в місті Бердянську Запорізької області. Свою професійну долю пов’язав із нотаріатом, і на такий вибір, безумовно, вплинуло те, що в родині вже був нотаріус – мама Ігоря, Людмила Іванівна Каракулова, стояла біля витоків приватного нотаріату та досягла успіхів у цій сфері. Нотаріальна діяльність стала улюбленою роботою Ігоря, справою його життя, яку він добре знав, та з честю служив принципам нотаріату.
8 червня 2018 року Ігоря Каракулова не стало. Залишилась кохана дружина, донечки Софія (2004 р.н.) та Олександра (2014 р.н.), рідні та друзі, які свято бережуть спогади про спільні подорожі, спілкування, яскраві моменти життя Ігоря, яке обірвалося так рано… А ще є творча спадщина нотаріуса-поета, його вірші, у яких лейтмотивом звучить любов до життя та людей.
Вітер стежкою блукав, шлях до озера шукав,
Щоб його просторами пролетіть прозорими,
Щоб здійняти хвилі срібні, прокатитися на грібні,
Залетіти на весілля, влаштуватись на дозвіллі…
Легким бризом продмухнув, день спекотний підгорнув,
Прохолодною рікою, що тече, не зна покою,
Молодяток обійняв, щастя щиро побажав.
І потроху відлетів під весільний дружній спів.
Діла в нього ще багато – хмарки на ніч колисати…
***
Ми йшли у ніч Чумацьким Шляхом, і місяць нам світив серпом.
Чарівне небо із розмахом зірки розсипало степом.
Земля від краю і до краю плекала простором ланів,
І соловейко серце краяв під хор численних цвіркунів.
Ми йшли туди, де зустрічались земля із небом. В боротьбі
Ні той, ні та не поступались, палали блискавки в пітьмі.
Дійшли далеко опівночі до сивих Кам’яних Могил,
Де вітер серед скель шепоче і стародавні сплять боги.
Піднялись мовчки на вершину, у колі за руки взялись,
І на розгнівану хмарину злетіли райдугою ввись.
А там уже її втішали від грому й блискавки – до сліз,
Як немовля заколисали, гойдали ніжно вгору й вниз.
Розсипалась туманом хмара, і знову літня благодать.
Нехай спокійно всесвіт марить, а стародавні боги сплять.