Нотаріальна палата України активно та систематично співпрацює з науковцями щодо вирішення важливих для професії правових питань. Зокрема, актуальною є проблема неузгодженості статті 9 Закону України «Про виконавче провадження» зі статтею 8 Закону України «Про нотаріат» та складнощі практичного застосування цих законодавчих норм. За ініціативою Відділення Нотаріальної палати України в м. Києві Науково-дослідним інститутом приватного права і підприємництва імені академіка Ф.Г.Бурчака НАПрН України проведено аналітичне дослідження окремих норм чинного законодавства, що стосуються виконавчого провадження, нотаріального посвідчення правочинів щодо відчуження майна й державної реєстрації прав на нерухоме майно нотаріусами, та надано їх доктринальне тлумачення.
По результатах науково-правової експертизи зроблено такі висновки:
Нотаріус, який діє як державний реєстратор (як і усі державні реєстратори), не зобов’язаний здійснювати перевірку щодо внесення до Єдиного реєстру боржників (ЄРБ) заявника, оскільки законодавством не передбачені випадки, коли заявником є відчужувач майна, і на практиці не можливе виникнення підстави для відмови у держреєстрації, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Нотаріус не обмежений законодавством у посвідченні правочину щодо відчуження майна особи, внесеної до ЄРБ, і вправі посвідчувати такий правочин за відсутності інших обставин для відмови у вчиненні нотаріальної дії. Норма ч. 3 ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження» не створює перепон у вчиненні нотаріусом нотаріальних дій, адже не зобов’язує і не наділяє нотаріуса правом відмовляти у вчиненні нотаріальних дій. Також нотаріус має право посвідчувати правочин щодо відчуження майна боржника, внесеного на момент проведення реєстраційних дій до ЄРБ, і здійснювати держреєстрацію права заявника, набутого на підставі такого правочину.
Нотаріуси не зобов’язані і не мають права повідомляти орган ДВС або приватного виконавця про майно, щодо відчуження якого звернулась особа, зазначена у ЄРБ. Норма ч.3 ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження», яка накладає на нотаріуса такий обов’язок, суперечить положенням інших законів, зокрема, ч. 1 ст. 8 Закону України «Про нотаріат» (нотаріальна таємниця). Таким чином, між вказаними нормами законів існує колізія, яка потребує усунення.
У ч. 3 ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено три різні строки: в день звернення боржника – щодо обов’язку нотаріуса повідомити виконавчій службі про майно, щодо відчуження кого звернувся боржник; не пізніше наступного робочого дня з дня отримання повідомлення – щодо обов’язку виконавця прийняти рішення про накладення арешту на майно; не пізніше наступного робочого дня з дня винесення постанови про накладення арешту – щодо обов’язку виконавця направити таку постанову нотаріусу. При цьому в ч. 4 ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження» не конкретизується, який саме із цих трьох строків має бути врахований.
Визнання правочину недійсним на підставі ч. 4 ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження» з практичної точки зору є неможливим у зв’язку з тим, що внаслідок нечіткості формулювання закріпленої в ній правової норми неможливо встановити необхідний для цього юридичний склад.
У НПУ сподіваються, що даний висновок науково-правової експертизи допоможе захистити права нотаріусів та законність нотаріального процесу. Нагадаємо, що Палата уже надавала відповідні пропозиції внесення змін у Комітет Верховної Ради з питань правової політики та правосуддя, а також звертала увагу Міністерства юстиції України на неузгодженість законодавчих норм. Також у лютому відбулась зустріч представників НПУ з керівництвом Офісу ефективного регулювання BRDO, на якій вирішено передати в парламент пропозиції Палати щодо внесення змін у Закон України «Про виконавче провадження».