Перший віце-президент Нотаріальної палати України Олена Кирилюк та член НПУ, доктор філософії у галузі права Дмитро Кирилюк наприкінці березня 2023 року взяли участь в міжнародній конференції «Тридцять років польсько-українського договору про правову допомогу: оцінка ефективності в цивільних і господарських справах», яка проходила у Варшавському Університеті в гібридній (онлайн і офлайн) формі за участі польських і українських науковців, суддів ВС, представників Мін’юсту Республіки Польща, політиків, нотаріусів, практикуючих юристів.
Загалом в ході конференції аналізувалися етапи польсько-українських дипломатичних відносин: від направлення послів, підписання трактату про співробітництво і розвиток за часів Президента Леоніда Кравчука; створення робочої групи для обговорення пропозицій для розвитку взаємовідносин в 1993 році, результатом роботи якої стало укладення договору про правову допомогу, який діє донині.
В ході своєї доповіді Олена Кирилюк наголосила, що під час повномасштабної війни на території України Республіка Польща надає неоціненну допомогу Україні та нашим громадянам. Багато українців отримали прихисток на території Польщі. У зв’язку з цим польсько-українські приватноправові відносини з іноземним елементом набувають ще більшого поширення.
Цього року виповнюється 30 років договору про правову допомогу між нашими державами (далі – Міжнародний договір), за цей час багато чого змінилося в усіх сферах приватноправового життя, відповідно договірні відносини потребують розвитку та оновлення на чому багаторазово наголошували учасники конференції.
Польща як член ЄС тримає курс на багатосторонні міжнародні конвенції та гармонізує своє законодавство з Директивами ЄС.
Під час виступу Олена Кирилюк зосередилася на прикладних аспектах застосування міжнародного договору в нотаріальній практиці, зокрема в спадкових правовідносинах. Окремо зупинилася на тому, що питання спадкування та трансграничного спадкування регулює Регламент ЄС № 650/2012 «Про юрисдикцію, застосовуване право, визнання і виконання рішень, прийняття і виконання автентичних документів з питань спадкування, а також про створення європейського свідоцтва про спадкування», також відомий як «Рим IV» (діє у Польщі з 2015 року). У цьому Регламенті зроблено відхід від традиційної колізійної прив’язки до громадянства спадкодавця, вказано в п. 1 ст. 21 Регламенту, що з усіх питань спадкування застосовується закон держави постійного місця проживання спадкодавця на момент смерті, зокрема і щодо юрисдикції спадкових спорів загалом. Якщо звичайне місце проживання на момент смерті не в державі – члені ЄС, судам держави – члена ЄС, де перебувають активи спадкового майна, усе ж належить юрисдикція для ухвалення рішення щодо спадкування загалом.
Україна має також поступово адаптувати законодавство до вимог ЄС. В ході конференції учасники піднімали проблемні аспекти застарілості наявних договірних норм, дискутували щодо переспектив змін та оновлень договору про правову допомогу.
Олена Кирилюк звернула увагу на необхідність надання можливості нотаріусам України отримувати інформацію з реєстру заповітів країн-членів ЄС.
Одним з аспектів у доповіді Олени Кирилюк було висвітлення особливості оформлення спадщини на території України в умовах воєнного стану.
Доповідь Дмитра Кирилюка була присвячена важливій і актуальній темі «Правові проблеми кредитування відновлення України». Нажаль, масштабні руйнування, спричинені агресором, потребують значних коштів для відновлення. Не дивлячись на створення механізмів, які дозволять громадянам України в своїй більшості отримати пряме відшкодування завданих збитків, але значна частина відновних процесів відбудеться за рахунок запозичених кредитних коштів.
Доповідач звернув увагу на тому, що для того, щоб запрацювала економіка України та відновлення України – потрібний працюючий механізм кредитування на вигідних і доступних для споживачів кредитів умовах. Вигідні умови можливі тоді, коли і кредитори будуть захищеними. І матимуть гарантії повернення кредитних коштів.
В такому випадку міжнародні банківські інституції зайдуть на ринок України. І в такому випадку можна буде говорити про доступний кредит під 5 % +/- річних. І можна буде говорити про реальну іпотеку на 30 років. Досвід Польщі свідчить про те, що умови в сфері банківських відносин мають бути жорсткими і чесними одночасно. Держава не має будувати свою політику в сфері кредитних відносин постійними заграваннями з боржниками, нехтуючи при цьому правами кредиторів. Держава має забезпечувати можливість кредиторам повертати запозичені кошти. Держава не повинна створювати перепони в реалізації кредиторами своїх прав.
Дмитро Кирилюк звернув увагу, що 5 років функціонування адміністративного розгляду скарг в сфері державної реєстрації практично знищили можливість застосування позасудових способів звернення стягнення, таких як реєстрації права власності на підставі ст.37 ЗУ «Про іпотеку», та продажу предмету іпотеки в порядку ст.38 ЗУ «Про іпотеку».
Одним з висновків у доповіді є те, що кредитування запрацює тільки тоді, коли Держава гарантуватиме рівні можливості захисту своїх прав як збоку кредиторів, так і збоку боржників. Держава повинна створити жорстке і справедливе нормативне регулювання у сфері кредитування.
В країнах Євросоюзу нерухоме майно, яке реалізується банками, має підвищений попит серед покупців. Покупці охоче купують колишні предмети застави, розуміючи, що ця нерухомість пройшла велику кількість різноманітних юридичних перевірок збоку банку. Досвід України має протилежний характер. Майно, що було предметом іпотеки, користується низьким попитом на ринку нерухомості з огляду на те, що сам факт перебування цього майна в іпотеці на певний момент може означати, що в майбутньому з цим майном можуть виникнути юридичні проблеми, на вирішення яких підуть десятки років.
Таким чином, якщо ми хочемо отримати доступні банківські кредити, реальну іпотеку на 30 років, ми маємо перейти на європейську модель сприйняття кредитних відносин.
Загалом конференція стала початком наукової і практичної дискусії на шляху до оновлення та розвитку польсько-українських міжнародних відносин та подальшої адаптації законодавства до вимог ЄС. Україна має змінювати своє законодавство не фрагментарно і точково, а комплексно реформувати і гармонізувати з законодавством ЄС.